Небо повільно вкривається сірими хмарами. Усі люди, втомлені від неможливої спеки, радіють легкому прохолодному вітру. Природа завмирає, наче перед сильною грозою. Але з неба починають падати маленькі краплі літнього дощу. Та з часом він перетворюється на сильну зливу. Вона змиває все на своєму шляху. Та чи зможе змити те, що є в серці?
Ти виходиш на вулицю під дощ, чекаєш на очищення, але він в змозі змити лише фарби з твого обличчя. Ти чекаєш на інший дощ? Та де ж він? Невже хмара пролетіла повз твою оселю і не вронила жодної краплі?! На що ж тепер сподіватися?
Розпач з’їдає тебе з середини, хоч на обличчі посмішка, серце відчуває біль, і здавалося б, нічого не видає твоєї туги. Ні… поглянь… твої очі… Вони сумні навіть тоді, коли ти посміхаєшся. Чи є щось, що зможе відродити радість у твоєму серці?
Так, є! Це – дощ любові, який своєю силою змиває біль та смуток, руйнує розпач та зцілює надію. Ти питаєш мене, коли він піде? Коли його чекати? Я скажу тобі одне: все залежить від тебе. Дощ любові ніколи не скінчався. Він ллється завжди. Але ми чомусь боїмось вийти на вулицю та потрапити під його краплі.
Наталья Новикова,
Горловка, Украина
Привет всем! Я студентка литературного факультера Луганского университета. Работаю журналистом во всеукраинской газете "Разговор", служу детям-сиротам и люблю Христа. e-mail автора:bigmirjc@mail.ru
Прочитано 12357 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Осень - Valentina Prokofjeva Сегодня утром, по дороге на работу, я как всегда проезжала по старой дороге мимо кладбища. Этой дорогой мне нравится ездить, потому что она сомаштабна человеку, в ней не теряешься, но как бы вписываешься в окружающую среду. Кругом сады, маленькие домики и узкая извилистая дорога по которой едва ли проезжают две машины. По ней нельзя торопится, и её объезжают любители скоростей.
В эти осенние дни принято зажигать свечи на могилках. Они так грустно светят своими огоньками, как будто о чём-то хотят нас предупредить. Но сегодня я как-то по новому на них обратила своё внимание и достав свой блокнотик, записала строки, которые легли мне на сердце.
Крик души : Сорняки на грядке - 4 - Сергей Сгибнев Постарайтесь же услышать…. Умоляю!
Это… ВАМ! Вы слышите? Вам нужно – «ОТПУСТИТЬ её от себя». И об этом мы тоже говорили ранее!
Вспомните! ЧТО ДЛЯ ВАС ВАЖНО? СПАСЕНИЕ (всех) или СВОЕ спокойствие?
Еще и еще раз (и не раз) исследуйте свое сердце. Что в нем? Сострадание к отцу или, все-таки, некая ревность, что это не о вас, его (отца) заботы? Будьте честны перед собой и Богом! Пока вы не "выковыряете" горький корень истины, вы не сможете отпустить ситуацию от себя, так и будете до бесконечности "пилить опилки".
