Моє свідоцтво

По своїй натурі я оптиміст. В житті було по-різному, але я ніколи не складала руки, думала якось викручусь, справлюсь. І, наче б то, справлялась. В 19 років вийшла заміж, в двадцять - народила донечку Настю. Не було у мене ні шикарної вілли, ні машини (та й зараз навіть власного будинку нема – живемо з батьками чоловіка), але я ніколи цим не переймалась, думала: усі живі, здорові, згодом все буде добре.
Але трапилось таке, з чим не могла справитись сама. Почав пити мій чоловік, не просто пити а став алкоголіком, був у страшних запоях. Забирала його із витверезників, і з міліції, та й просто з вулиці. Дуже боялась, щоб узимку десь не замерз. Так продовжувалось більше двох років. Усі казали: покинь його, ти гарна, молода, ще знайдеш собі іншого чоловіка. Я згадувала минуле подружнє життя, до цього часу він був мені другом, а друзів не кидають, адже покинути людину в такому стані – це свідомо залишити її в ямі і чекати поки помре. Серце моє розривалось, перший раз у житті я не могла знайти виходу.

Подзвонила мамі, попросила поради, що робити, і люблю його, і жити так неможливо. Вона сказала – молись! Але як молитись, як правильно молитись! Ще з дитинства я відвідувала православну церкву. Обійшла всі православні церкви Києва, обцілувала усі ікони, але нічого не змінювалось, ставало навіть ще гірше. Але так хотілось надіятись.
В моєму житті була одна випадкова зустріч… Я їздила до батьків у Луцьк, а потім поїздом поверталась назад до Києва. В поїзді я познайомилась із жінкою. Вона здалась мені дивною, я дізналась, що вона тільки на днях поховала свого батька. Вона була немолода, років під п’ятдесят, але у неї так горіли очі, такою приємною була посмішка. Вона мене дуже зацікавила, як особистість. Я їй розповіла свою долю, як мені важко повертатись назад, до Києва. Вона розказала, що їй теж колись було важко, як її зрадив чоловік, якого вона дуже любила і як їй Господь допоміг це пережити і яка вона щаслива зараз, бо живе для Господа і за все йому вдячна.

… Я не зразу подзвонила до цієї жінки, майже рік пройшов. На той час я тільки виписалась з лікарні, лежала з бронхітом, напевно захисна реакція була, хотіла просто виспатись, бо п’яний чоловік не давав спати не один день, та й в лікарню навідувався п’яний. Я спитала, коли буде служіння в їхній церкві, мені потрібно терміново туди, бо більше не можу терпіти таке життя, не можу навіть спати ночами. Вона сказала , що служіння буде в середу, а потім передзвонила і попросила відкласти нашу зустріч на суботу ( тоді мало бути наступне служіння церкви), бо вона в середу довго на роботі і не може зі мною зустрітись. Я сказала , ні я не можу більше чекати, що я знайду розташування молитовного будинку сама і піду сама. Вона домовилась зі своєю подругою і вона мене зустріла у середу на служінні у церкві Божий дар. Служіння було незвичне, підводились підсумки кожного відділу роботи церкви за рік. Спочатку було, звичайно, служіння прославлення, усі танцювали і плескали в долоні. Я спочатку просто стояла, а потім плескала в долоні і плакала. Я давно так не плакала. Весь час старалась бути сильною, не розслаблятись, а тут не змогла. Зі мною познайомились, розпитали що сталося, помолились за мене.

Потім я прийшла додому. Наче б то нічого не змінилося, обставини були такі ж жахливі (я прийшла, чоловік спав на підлозі), але я змогла спокійно заснути. Такого міцного сну у мене не було давно.

Потім я почала читати Біблію (вона у мене була вдома), я її й раніше не раз намагалась читати, але вона видавалась мені завжди складною книжкою. А тут - наче пелена впала з очей, все було так ясно, зрозуміло і так мудро. Раніше я любила книжки з філософії, психології, відверто кажучи, шукала як правильно жити, і до кінця не знаходила. А тут - усе так просто і розумно. Читала її і в транспорті, і на роботі, і вдома, хваталась за кожне слово, як за соломинку.

З моменту мого першого приходу в церкву, через дві неділі я покаялась і прийняла Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Почалося моє нове життя усиновленої Божої дитини. Спочатку тягнула в церкву і чоловіка. Він ходив заради мене, але не сприймав все що відбувалося всерйоз. Якийсь час він випивав. Через три місяці з моменту покаяння я прийняла водне хрещення. Чоловік ще продовжував пити, правда таких кошмарів як раніше не було, однак, не все ще було так як хотілось. Я просила Бога на колінах, плакала, вила, щоб чоловік не пив, пообіцяла Господу, що сама ніколи і краплі в рот не візьму і розповсюджувати спиртне не буду. Прийшла відповідь від Бога –« Такого більше не буде!»
Пройшло ще чимало часу – і, таки, чоловік пити перестав (це Боже чудо!!!), я бачу як він змінюється моїми молитвами, молитвами моєї доньки, нашої церкви. Я вірю в Слово Боже, де написано «…спасешься ты и весь дом твой»(Деян.10:6) а також «…когда просим чего по воле Его, Он слушает нас»
(1Иоан.5:14)», адже Господь поставив Своє слово навіть вище Себе. Тому мій чоловік обов’язково прийме Ісуса і буде усиновлений найкращим Отцем у світі, Богом усіх богів та Царем усіх царів!

Зараз мені тридцять сім років. З Господом я п’ять років. Звісно, це не такий великий строк. Але це зовсім інше життя, воно наповнене зовсім іншого змісту, воно взагалі має смисл. Є для чого жити, бо є вічне майбутнє, знаєш коли ти помиляєшся, а коли - на правильному шляху, стараєшся змінюватись.
Я дуже рада, що покаялась та прийняла водне хрещення моя донька. Це чудово, коли ти ще такий молодий а тебе за праву руку тримає Господь! Уже не тільки через мене , а й через доньку сіяє любов Христа! Я впевнена, наш чоловік і батько Олександр не зможе устояти проти такого світла і обов’язково прийме Ісуса своїм Господом.
А ще Господь мені дав дар писати вірші і читати їх перед своєю церквою і тим самим прославляти Його. Яке щастя, що я можу послужити цим Богу!

Останні рядки свого свідоцтва я адресую тим хто, можливо втратив надію, не може знайти виходу у житті, у кого руйнується сім’я через алкоголь, або наркотики, або інші причини. Не чекайте коли вас подолає диявол! Біжіть до Господа, просіть у нього порятунку, захисту, змін у житті…. І дасться вам! Може ви заплутались у цьому житті, наробили багато помилок, втратили віру у майбутнє – Господь прийме кожного такого як ви є, пробачить, омиє своєю Святою Кров’ю, обдарує Своєю Любов’ю, яка вічна!

Моє свідоцтвоСвидетельство

Моє свідоцтво
Свидетельство